Візок Стенфорда перетинає кімнату
Візок Ганса Моравека сам об'їжджав стілець і картонні перешкоди в кімнаті, будуючи карту за знімками з рухомої камери.
Чому це важливо
Автономна навігація за зором запрацювала — і показала свою ціну: п'ять годин на кімнату.
Камера їхала по 50-сантиметровій рейці й знімала сцену приблизно з дев'яти позицій, після чого система обчислювала відстані до точок і планувала маршрут. Візок рухався метровими ривками з паузами по десять-п'ятнадцять хвилин на обробку, і один проїзд тривав від трьох до п'яти годин. Найдовший прохід у приміщенні пройшов близько 16 метрів, об'їхавши стілець і картонні фігури, аж поки не натрапив на захаращену стіну. Моравек згодом сформулював спостереження, яке назвали його парадоксом: те, що людині легко, машині важко, і навпаки.