Текстура, вирощена із зразка
У вересні 1999 року на ICCV Олексій Ефрос і Томас Люн з Берклі показали синтез текстури без моделі: нове зображення росте від зерна по одному пікселю, і кожен піксель береться з місця в зразку, чия околиця схожа на вже зроблене. Параметр один — розмір вікна.
Чому це важливо
Попередні методи описували текстуру статистиками й відтворювали лише хаотичні зразки. Тут сам зразок став моделлю, і той самий алгоритм без змін заповнював діри у фотографії. На цьому стоять латкові методи 2000-х і марковське припущення, яке pix2pix 2016 року прямо називає спадком моделей текстури.
Матеріали ICCV 1999, том 2, с. 1033–1038. Умовний розподіл пікселя при відомих сусідах оцінюється пошуком усіх схожих околиць у зразку, з якого вибирається випадкова; рис. 2 показує вікна 5, 11, 15 і 23 пікселі. Автори самі називають вади: алгоритм «досить повільний», інколи «вирощує сміття» або застрягає й копіює зразок дослівно. Запис не стверджує часу обчислення: чисел про нього стаття не дає.