WISARD: нейромережа з мікросхем пам'яті
Ігор Александер, Томас Стонем і Брюс Вілкі з Брунельського університету побудували WISARD — розпізнавач образів, у якому нейронами були 32 000 мікросхем оперативної пам'яті в одношаровій мережі. За Александером 1983 року, машина ухвалювала 5–10 рішень на секунду для зображень 512×512 пікселів; до березня 1984 року її перетворили на промисловий виріб.
Чому це важливо
Коли нейромережі в розпізнаванні, за словами самого Александера, пережили «майже смерть» після 1969 року, WISARD показав іншу дорогу: нейроном стала звичайна серійна мікросхема оперативної пам'яті, адресована групою пікселів, а не зважена сума входів, як у перцептроні. Так навчання отримало дешеве масове залізо, а мережа стала комерційним приладом.
Патент Александера, Стонема й Вілкі (пріоритет 27 листопада 1981 року, патент США 4 490 847 від 25 грудня 1984 року) описує групи комірок кадрового буфера, N-кортежі, зіставлені з пам'яттю дискримінаторів — по одному на кожен клас образів; зображення з телекамери оцифровується в кадровий буфер. Серед передбачених застосувань патент називає термінали, що розпізнають кредитні картки, банкноти, обличчя чи голоси людей. За резюме статті 1984 року в Sensor Review, систему перетворила на промисловий виріб Computer Recognition Systems за ліцензією British Technology Group. Доповідь 1987 року каже про мережі з понад сотнею тисяч функцій по вісім входів і вживає поряд первісний брунельський WISARD і пізніший комерційний CRS WISARD. Чого запис не стверджує: що WISARD розпізнавав обличчя в реальному часі і з якою швидкістю — прочитані документи називають обличчя лише серед застосувань, а текст статті 1984 року й числа статті Стонема 1986 року про обличчя не прочитано.