RDF: факт як трійка з глобальною адресою
22 лютого 1999 року консорціум W3C затвердив Рекомендацією специфікацію RDF. Вона задала єдиний спосіб записати твердження про будь-який мережевий ресурс: суб'єкт, предикат, об'єкт, де суб'єкт і предикат названо ідентифікатором URI.
Чому це важливо
До цього кожна база знань мала власні імена для своїх понять, і злити дві означало домовлятися про словник. RDF зробив ім'я поняття мережевою адресою, тож два графи, складені незалежно, можна покласти поряд і побачити, де вони говорять про одне й те саме. Це умова, без якої пізніші відкриті бази фактів не могли б посилатися одна на одну.
Редактори специфікації — Ора Лассіла з Nokia Research Center і Ральф Свік із W3C. Трійку документ пояснює на власному прикладі: речення «Ora Lassila is the creator of the resource http://www.w3.org/Home/Lassila» розкладається на суб'єкт (сам ресурс), предикат (Creator) і об'єкт (літерал «Ora Lassila»). Малюють це, як сказано в тексті, «directed labeled graphs (also called "nodes and arcs diagrams")». Чого запис не стверджує. Документ 1999 року не задає ні логіки виведення, ні словника класів: RDF Schema була окремою роботою, а мова онтологій з'явилася аж через п'ять років. Не стверджується й те, що XML був єдиним дозволеним записом: специфікація подає серіалізацію в XML і скорочений варіант того самого запису, а абстрактну модель від синтаксису відокремили лише в редакції 2004 року.