Край як нульовий перетин, на кількох масштабах
У лютому 1980 року Девід Марр та Еллен Гілдрет опублікували теорію виявлення країв. Зображення згортається з лапласіаном гаусіана, а край позначається там, де результат переходить через нуль. Фільтр застосовують на кількох ширинах — у статті показано w = 6, 12 і 24 пікселі — і нулі визнають краєм, коли вони збігаються в каналах сусідніх розмірів.
Чому це важливо
Виявлення країв дістало формулювання, у якому оператор виводять із вимог, а не добирають. Доти край шукали набором ядер, підібраних на око, і кожне ядро було окремим рішенням. Тут ядро одне, його ширина — параметр, а правило, за яким із кількох масштабів складається одна відповідь, названо прямо й перевіряється.
Оператор — ∇²G, лапласіан гаусіана. Півширина смуги за половиною потужності — близько 1.2 октави, за половиною чутливості — близько 1.75 октави. Зображення в експериментах мають 320 × 320 елементів. Стаття прямо каже, що мінімальна потрібна кількість каналів — два, і що доти оператори комп'ютерного зору дивилися на 10–20 точок зображення, тоді як найменший із каналів людського зору накриває понад 500 колбочок центральної ямки. Запис не стверджує чотирьох масштабів. Чотири канали, які стаття називає, — це психофізичні канали Вілсона й Бергена, виміряні на людині; власні приклади статті побудовані на трьох ширинах. Запис не стверджує й точності локалізації в один піксель: такого числа в статті немає. Стаття позначена «Received 22 February 1979», а вийшла у випуску за лютий 1980 року.