Позначки, які можна натиснути, і записи під ними

Дві проблеми виявилися однією. Вісь виглядала зламаною, бо шість із восьми її десятиліть були порожні, і віссю не можна було користуватися, бо її позначки не були елементами керування. Переконливо полагодити одне без одного не виходило: наповнені десятиліття зіштовхували позначки, а робочі позначки показували, як мало є що натискати.

Вісь була картинкою даних

Крапки малювалися в SVG із aria-hidden і pointer-events: none. Жодного запису з осі не можна було відкрити взагалі — один із них, чия протяжність із точністю до місяця не лягала в жоден денний кошик, був доступний лише через кнопку в підвалі.

Тепер позначки — це кнопки в шарі над лінією, з підписами, фокусом і станом наведення, а SVG лишає собі лінію, поділки й смуги протяжності. Функція укладання замінила старе розставляння крапок: смуга має фіксовану кількість рядів, ряди чергуються обабіч осі, щоб коротка серія читалася як згусток, а не як схил, а серія, що не вміщається, згортається в одну позначку з лічильником, яка відкриває список. Згусток ніколи не переходить межу періоду, тож завжди стоїть під підписом, який його рахує. Комірки викладаються по 24 пікселі — мінімальна ціль за WCAG 2.2, бо зони влучання в 44 пікселі з кроком у 14 з’їдали одна одну й лишали позначки ненатисними.

Два з порожніх десятиліть у даних порожніми не були. Тринадцять записів, від ImageNet до GPT-4, просто не потрапили до видимої вибірки в meta.json, тож 2000-ні й 2010-ті показували риску. Додавання їх до вибірки й ще п’ятнадцяти нових записів закрило справжні прогалини.

Поки сторінка була відкрита: острівець відправляв у браузер увесь набір даних — 111 КБ зі 138 КБ сторінки, разом із сутностями та джерелами, яких стрічка ніколи не читає, і обома мовами кожного запису. Проєкція, що несе лише те, що вісь малює, зменшила пропси до 26 КБ, а сторінку — з 33,8 до 10,4 КБ у стисненому вигляді. Форми множини пішли через Intl.PluralRules, тож українською читається «1 запис», «3 записи» й «11 записів», а не одна форма на будь-яке число. Палітра з п’ятдесяти колірних літералів стала двадцятьма п’ятьма рольовими токенами з відповідниками для темної схеми.

Далі ті самі записи отримали другий спосіб бути прочитаними: список, новіші вгорі, під тими самими заголовками, що й на осі, який показує рівно те, що тримає поточне наближення, і зберігає режим в URL, щоб на читацький вигляд можна було послатися.

П’ятдесят три записи стали двомастами дев’яноста одним

За три проходи. Шістдесят один запис для 1943–1970, тридцять для 1971–1985, потім шість пакетів, інтегрованих разом: 1986–1999, розпізнавання мовлення 1970–2000, 2000–2010, 2011–2022, п’ять наскрізних ліній і 2023 рік. Колекція зросла зі 148 подій, 170 сутностей і 175 джерел до 291, 389 і 356. Від 1943 до 2023 не лишилося порожнього року; лишалися тільки 2024 і 2025.

Зв’язки важили більше, ніж кількість. Метод зворотного поширення мав п’ять вхідних зв’язків і жодного вихідного. AlexNet спирався на самий лише ImageNet, а тепер іде за CUDA, графічними процесорами для глибоких мереж, випрямленими лінійними вузлами й змаганням ILSVRC. За ChatGPT не стояло методу — тепер за ним InstructGPT. GPT-3 бракувало взагалі. Лінія мовлення тягнеться без розривів від програми ARPA 1971 року до Whisper і показує те, що зазвичай приписують історії комп’ютерного зору: глибоке навчання перемогло усталений метод у мовленні 2009 року, на три роки раніше.

Що лишилося поза колекцією і чому це записано

Кожну URL-адресу джерела в ранньому пакеті було перевірено запитом ще до написання записів. Шість видавців відповідають автоматичному клієнтові кодом 403 — ACM, ScienceDirect, Taylor & Francis, AIP — і їх записано як досяжні, але заблоковані, а не тихо збережені чи тихо викинуті.

П’ять кандидатів відхилено через відсутність адреси, яку можна перевірити: звіт Розенблата про проєкт PARA 1957 року, стаття про фільтр Калмана 1960 року, заснування проєкту штучного інтелекту в MIT 1959 року, IBM Shoebox і дисертація Мінського 1954 року. Праця Олексія Івахненка 1968 року про метод групового врахування аргументів відкладена з іншої причини: вона уточнює запис, який атлас уже має, а не додає новий.

Відмови лежать у власному gaps.md кожного пакета, у репозиторії, де їх прочитає наступний прохід. Колекція, яка записує лише знайдене, — це колекція, що знову й знову перевідкриватиме те, чого не змогла знайти.